Сценарії до свят

Небесна Сотня

Епіграф.

Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!

«Шлях звільнення кожної нації від поневолення

густо кропиться кров’ю ворожою і своєю».

Симон Петлюра

На сцену виходить дівчина в українському одязі, в руках у неї червона калина, з протилежного боку виходять ведучі. Звучить мелодія пісні «Пливе кача…»

УЧЕНЬ1. ________________________________________________________

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко,хоч Майдан ридав..

І з кров ю перемішана сльоза....

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду--сотник ,молодий,вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній--сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла..

Ведуча1. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років... І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками...

Ведуча2 Та раптом люди розступились, до сцени під'їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок "Ритуальна служба", "Поховання". Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути "Ритуал". Це війна.

Ведуча1.У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ще б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так не професійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

Ведуча2.Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Учень 2. Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами " Герої не гинуть".

Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо,

Так летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

Я почула, як плаче держава,

Що синів її в землю ховають.

Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,

Бо Герої, як ви, не вмирають!

Ведуча1.Під вечір 21 листопада, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді

         Ведуча2 Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

Ведучий1. У ніч проти 30 листопада   українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина людей, що втікала від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі. (Згадаємо як це було коротким відеороликом)

Відеоролик «Побоїще»

Ведуча2. І тобі вже люди в більшій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.

Ведучий1.  І вони не спали.  Вийшли і повстали, тому що вперше в історії незалежної України були прийняті закони, які як висловилася Міжнародна організація Transparency International : «знищать будь-які прояви громадської непокори в Україні, покладуть початок репресій і перетворять Україну на диктатуру".

Ведуча2. Протести закінчилися летальними наслідками на  Майдані. Першою жертвою став Сергій Нігоян.

Ведучий 1. Сергі́й Га́гікович Нігоя́н.  Народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім'ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою,  вважався спокійним, працьовитим і справедливим. Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року  від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Європейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом».

Ведучий 2. Сергій був єдиним сином. Виріс він в селі, навчатися йому було важко, оскільки спочатку погано знав мову. Але він був спортивним хлопцем, брав участь у всіх змаганнях і завдяки цьому сільська школа завжди посідала другі-треті місця. Як спортсмена, Сергія часто нагороджували подяками та медалями. Він був гарною дитиною і завжди захищав слабких або дівчат. Два роки тому, після закінчення 11 класу він поступив у Дніпродзержинський технікум фізкультури. Як розповідають, він сам поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною. Останнього разу він приїздив додому на свята і знов повернувся в Київ.

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»

Ведучий1..  В той же день жертвами стали ще декілька осіб.  

Вербицький Юрій Тарасович викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами торту. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при опізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження.

Ведучий 2.  Жизневський Михайло Михайлович. Білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

Ведуча2. На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я. На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Близько 8.30 ранку мітингарі почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до будинку Верховної Ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

Ведучий1.  Проте на противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

Ведуча2. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

Ведучий1. Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

Учень 3. ___________________ УЧЕНЬ 4___________________

 … Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

Бо слава козацького роду живе!

Не плачте бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

Отак, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

А для України настав слушний час.

Одна у них ненька - одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя!

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця!

Ведучий1. Список загиблих великий і продовжує збільшуватися.

Ведуча2. Йому було 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодший герой Майдану Назар Войтович.Ведучий 1. Войтович Назар Юрійович Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сім'ї. Назар Войтович поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Зі слів одногрупників ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це рішення коштувало йому життя.

Учень 5.Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

 Мамочко, вибач за чорну хустину

 За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий 2. Костенко Ігор . 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету, вчився за спеціальністю «Менеджмент організація», був одним з кращих студентів,  родом з Тернопільщини, працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика». Хлопець був активним редактором української Вікіпедії, написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Був убитий в районі Жовтневого палацу вистрілами в голову та груди. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так, що їх можна було зав'язати на вузол».Загинув 20 лютого 2014 року.

Учень 6

 - Ігорку, Ігорчику, сину,
За що?- підкажи нам усім!
- За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем любив.
- Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? - ти матусі скажи.
-Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.
- Ігорку, Ігорчику, брате,
За що?-я ж сестричка тобі.
- Я мусив, рідненька вмирати,
щоб волю здобути тобі.
Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що?- ти ж надію убив?
-Любенька бабусю, гордися,
Я зріс українцем із Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.
- Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому?-таємницю відкрий!
- Пробачте, любіть, пам'ятайте,
Не зміг залишитись живий.

Ведучий 1. Ушневич Олег, Дрогобич 1982 р.н. Загинув 20 лютого. Застрелений спайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу.

Народився в Дрогобичі в сім’ї працівників ВАТ НПК "Галичина" Михайла та Євгенії Ушневич. Багатьом працівникам нафтопереробного активіст запам’ятався під час похорону його матері у 1985 році: Євгенія Ушневич померла під час пологів, народивши Олегові брата. Тоді трирічний Олег, не усвідомлюючи, що сталося, ніжно та беззахисно тулився до своєї бабці.

На Майдані в Києві Олег Ушневич був з першого дня. Його добре знають на Сколівщині, де після закінчення вишу вчителював. В останні роки виїжджав на заробітки за кордоном.

Учень 7 Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов,їна…

 Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки стоїть Майдан,

А потім, мамо, я піду на небо..

Ведуча1.  Окрім загиблих на майдані були жертви і з іншого боку барикад.

Учень 8, 9, 10.

ДВОЄ НА МАЙДАНІ... (вірш--А.Матвійчука)

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, -

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

"Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить...

 Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров'ю спливла,

Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!"

Ведучий 1. Честь і слава героям Станіслава. З такими словами проводжали в останню путь рідні, друзі, знайомі та незнайомі мешканці Івано-Франківщини свого земляка Романа Гурика.

Ведучий 2. Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Романа. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.

“Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”, - таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі.
     «Юнак з очима, які дуже хотіли жити» — такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. Він розповів, що це був хлопчина з очима, в яких було шалене бажання жити. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна.

Учень 10, 11На смерть стояли там Герої,
де був залюднений Майдан,
щити були в них замість зброї...
І серед них був наш Роман.
Вони стояли проти ката,
що всіх за бидло нас приймав...
О, доле тяжкая! Заплата
велика впала поміж лав.

Свистіли кулі підло, нагло,
і падав юний цвіт в крові,
лиш шепотіли губи спрагло:
"Хай вам співають солов'ї !.."

В віках лишився Роман Гурик,
бо славний син Галичини
пішов на ті голгофські мури
не за калим, не за чини.

А за майбутнє України -
щоб встав з колін Громадянин,
щоб європейські стали зміни,
щоб був в нас напрямок один.

Тож пам'ятай, плем'я вороже -
в держави є Герої! Є!
І Ти нас не забудь, о, Боже!
Бо ми - породження Твоє...

Ведучий 1. Дмитрів Ігор, 30 років, з села Копанки Калуського району, Івано-Франківська область. Загинув 20 лютого від пострілу снайпера в легені. Нещодавно закінчив Одеську юридичну академію. Розлучений, дітей не мав. У Ігоря нещодавно помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках. Ігор Дмитрів був членом Рожнятівської районної організації ВО «Свобода». Самотужки звів будинок у Копанках, проте жити у ньому — не довелося.

Учень 11, 12Лист до матері
Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде - ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

Відеоролик «Герої не вмирають»

Ведуча 2. Дякуємо Героям  Небесної сотні  ВСІМ, ВСІМ, ВСІМ! ЗА ТЕ ЩО НЕ пошкодували ЖИТТЯ ЗАРАДИ НАС З ВАМИ! ЗАРАДИ  НАШОГО МАЙБУТНЬОГО! СПАСИБІ ВСІМ, хто відстояв МАЙДАН, ЗА ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД мужності, сили духу, ЧЕСНОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ!

Вчитель. (Класний керівник)

Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

 підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

         Ведучий 1. А зараз запалимо свічки та вшануємо героїв Небесної сотні хвилиною мовчання.

 

 

Земля,яку сходивТарас

             малими босими ногами

Мета: Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

 Біля імпровізованої хати сидить батько, мати, дитина.
Дитина (звертається до батьків)
 Тату!Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
Ніби в свято великоднє?
День який у нас сьогодні?
Батько 
Так, у нас сьогодні свято!
Дитина (до матері) 
Мамо, що ж за свято нині?
Мати
Та Тарасове, дитино!
Знай, колись,
Був у нас Тарас Шевченко.
Дитина 
Хто ж він був нам, люба ненько?
Мати 
Наймиліша всім людина
І найкращая перлина,
Яку має Україна,
Наша рідная країна.

Учень 1.     Щовесни, коли тануть сніги

                        І на рясті засяє веселка,

                        Повні сил і живої снаги

                        Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2.     Ти, Тарасе, сьогодні

                        Нас зібрав докупи.

                        І зійшлися у цій залі

                        Шевченка онуки.

Учень 3.     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

                        Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

                        Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учень 4.    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

                        Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

                        У розкриллі земних і заобрійних трас

                        Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 5.     Твій голос – повнить пшеничний колос,

                        Бо те, за що ми жили й боролись,

                        Твій сон щасливий, зоря твоя,

                        Велика, вольна, нова сім’я…

Український танок.---???

Ведучий 1.9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар.

Ведучий 2. Батьки дали йому ім’я Тарас. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю» 
Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

Мати. Так, синочку, правда
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику.

      Пісня «Садок вишневий коло хати»

Ведучий 2. Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою і люблячою. Померла рано, залишивши сиротами шестеро дітей, Тарасові тоді було 9 років

Учень 6 ( вірш « Не називаю її раєм…» )

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Учень 7

 В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.         (виходять)

Учень 8.    Благословен той день і час, 
                    Коли прослалась килимами 
                    Земля, яку сходив Тарас
                    Малими босими ногами, 
                    Земля, яку скропив Тарас 
                    Дрібними росами-сльозами. 

Сценка

Тарас.     Доброго вам дня,добрий чоловіче.

Чоловік.  І тобі доброго здоров’я,козаче. Ти куди мандруєш?

Тарас.      Іду подивитись на залізні стовпи,що небо підпирають.

Чоловік.  О-о-о,поважну справу задумав.

Тарас.       А  що?

Чоловік.   Ти дивись не заблукай часом.

Тарас.       Якщо заблукаю,то добрі люди допоможуть.

Чоловік.    А ти впевнений у цьому?

Тарас.        Аякже,впевнений.

Чоловік.     Ну тоді ходи з Богом (хрестить рукою Тараса)

Тарас.        Дякую, щасливої і вам доро-о-оги.

Учень 9

Давно те минуло, як, мала дитина, 
Сирота в ряднині, я колись блукав 
Без свити, без хліба по тій Україні, 
Де Залізняк, Ґонта з свяченим гуляв. 
Давно те минуло, як тими шляхами, 
Де йшли гайдамаки,— малими ногами 
Ходив я, та плакав, та людей шукав, 
Щоб добру навчили. 

Учень 10

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Учень 11

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодость моя.

Мені здається що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Ведучий 1.Дуже любив Тарас свого діда Івана,котрий часто розказував хлопцеві про Коліївщину,учасником якої був. До самої старості зберіг дід ясний розум і пам’ять про славу козачу,яку передав малому Тарасові

Ведучий 2. Він будив у внука інтерес до історії  України,виховуючи в нього ще з раннього дитинства почуття власної гідності та жагу волелюбства.

Учень 12

Бувало, в неділю, закривши мінею, 
По чарці з сусідом випивши тієї, 
Батько діда просить, щоб той розказав 
Про Коліївщину, як колись бувало, 
Як Залізняк, Ґонта ляхів покарав. 

Учень 13

Сусіди од страху, од жалю німіли. 
І мені, малому, не раз довелось 
За титаря плакать. І ніхто не бачив, 
Що мала дитина у куточку плаче. 
Спасибі, дідусю, що ти заховав 
В голові столітній ту славу козачу. 

Ведучий 1. Так першою наукою для малого Тараса були розповіді  діда Івана про Гайдамаччину та недавню козацьку волю,що бентежили душу і уяву хлопчика.

Ведучий 2.Народна пісня і  особливо  думи кобзарів – друга Тарасова наука. Кобзарі – носії історичної пам’яті та  національного усвідомлення народу відігравали особливу роль в українському житті. Вони брали участь в гайдамацьких повстаннях,надихали козацтво в походах,кликали селян до непокори гнобителям. За це кобзарів в усі часи переслідувала влада,але шанував і оберігав народ.

Ведучий 1. «Кобзарем» символічно назве Шевченко першу свою поетичну збірку,і його самого народ освятить цим іменем.

Сценка

Тарас. Тату,а хто це?(показує на картину козака з бандурою)

Батько. Козак Мамай. На базарі купили.

Тарас. А чому ж шабля висить на дереві?

Батько. Бач, шабля на дереві,але в руках бандура і на вустах пісня,а вона дужча за шаблю.

Тарас. Пісня дужча за шаблю!?

Батько. Так,бо слово – найсильніше над усе.

Мати.   Тарасику,а вгадай,що ми тобі купили на базарі?

Тарас.  Бублики?

Мати.   Ні. Ось тримай.(дає Тарасові чоботи)

Тарас.  О-о-ой! Чо-оботи!(притуляє до себе) Дякую (обіймає маму і всі виходять)

 Учень 14

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Учень 15.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..

Учень 16.

 А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

     Учень 17.

Настане день, настане час —
     І розіллється знов медами.
     Земля, що освятив Тарас
     Своїми муками-ділами,
     Земля, що окрилив Тарас
     Громовозвукими словами.

Ведучий 1.Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведучий 2.Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду...

Ведучий 1.Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні  людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведучий 2.Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.