Психолого-педагогічний семінар

                            Виступ   на тему:

  

             «Здійснення диференціації

                 на уроках української мови

                       і літератури з                                   урахуванням

                  психологічних особливостей

                                  учнів»

                                                                                                                                                                     Підготувала:

                                                                          вчитель                                                                                                            української мови

                                                                                               і літератури

                                                                                                                                                                                                                      Антоній О.М.

                                                                     Воловець - 2016

   

  Здійснення диференціації на уроках української мови і літератури з урахуванням психологічних особливостей учнів

    Необхідність диференціації виникає від наявних у людей розходжень. Без введення диференціації процес навчання організується однаково для всіх учнів і виявляється по-різному ефективним для них. Загальні інтелектуальні здібності учнів різні,різна в них і навченість:одні можуть дуже швидко засвоїти новий матеріал,іншим потрібно набагато більше часу,більше число повторень для закріплення його,для одних переважніше слухове сприйняття нової інформації,для інших-зорове.

   Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі обліку індивідуальних особливостей особистості,забезпечити засвоєння всіма учнями змісту навчання,що може бути різним для різних учнів. Процес навчання в умовах диференціації стає максимально наближеним до пізнавальних потреб учнів,їх індивідуальних особливостей.

   Як і кожен учитель,учитель-словесник живе в постійних пошуках нових методів і прийомів викладання мови і літератури. По-різному можна організувати вивчення програмового матеріалу. У руках творчого вчителя всі методи активні,не має значення чи вони інноваційні чи ні,всі виправдують себе,доповнюють один одного,якщо учні мислять,самостійно шукають шляхи розв’язання поставленої проблеми.

   На сьогоднішній день залишається і надалі доцільним диференційований підхід як актуальна ланка навчального процесу на уроках української мови і літератури. Навчання повинне здійснюватись з урахуванням особливостей учнів: пам’яті, мислення,рівня знань і умінь,працездатності,активності,природних задатків,віку,психологічному сприйнятті.

 Одним із основних елементів в процесі навчання є мотивація і стимулювання. Пояснюючи учням новий матеріал,звертаюсь до них із запитаннями. Одному пропоную повторити тільки що з’ясоване,іншому – навести власні приклади. Даний метод диференціації застосовую і на уроках літератури. Учням з нижчим рівнем навчання пропоную визначити дійових осіб у прочитаному творі,сформулювати тему та ідею. Учням із середнім рівнем можна запропонувати порівняльну характеристику героїв. Ускладнюються завдання для учнів високого рівня – це ідейно-художній аналіз твору,теоретичні знання,мовний і стилістичний аналіз окремих місць твору.

   Реалізація диференційованого підходу із урахуванням учбової діяльності сприяє підвищенню ефективності навчального процесу. Разом з тим учні,наприклад,з однаковими здібностями можуть досягати різних успіхів у навчанні у зв’язку з неоднаковим розвитком інших властивостей особистості. Як відмічає Н.А.Менчинська,»висока научуваність ще не гарантує високої успішності. І тому факти низької успішності при високій научуваності підлягають психологічному аналізу. Вони розкривають зв’язок здібностей з вольовими та іншими якостями особистості школяра». Такий висновок правомірний тому,що научуваність слід насамперед розглядати як здатність (здібність) до навчання.

   Диференційований підхід у навчанні можна розглядати як вид за особистісними характеристиками учнів. Це:

  1.За загальним здібностями

  2.За спеціальними здібностями

  3.За інтересами

  4.За психофізіологічними показниками

  5.За навчальними стилями

  6.За когнітивними стилями(здібностями)

   Особистісно-орієнтована система навчання передбачає добре володіння вчителем методом диференційованого підходу до учнів. Це особливий підхід учителя до різних груп учнів,організація роботи яких пов’язана з типологічними особливостями школярів і різниться за складністю,методами і прийомами.

   Уході втілення активних форм і методів диференційованого навчання,як уже сказано вище,важливим є індивідуальний підхід до кожної дитини,оскільки він сприяє поліпшенню умов для продуктивної праці учнів,забезпечує формування самостійності,ініціативи,творчості. Варто особливу увагу приділяти здібним учням,добираючи для них більш складніше ,цікаве,з елементами творчості,завдання. Так,наприклад,вивчаючи в 6-му класі тему «Іменник»,учні,об’єднавшись у групи,можуть виконувати такі завдання: І група - складає розповідь про обереги свого дому,використовуючи іменники-символи; ІІ група – складає загадку про ці обереги; ІІІ група – кросворд на цю тему; ІV група – складає словниковий диктант на вивчені з даної теми орфограми. Різноманітність,рівноскладовість завдань дозволяє задіяти кожного учня до роботи.

   Для того,щоб розвивати в учнів мислення та організаторські здібності,необхідно ставити їх в такі умови,що дозволили б їм вправлятися в тому чи іншому виді діяльності. Так,опрацьовуючи тему «Однозначні і багатозначні слова»,учні різних груп можуть виконувати одночасно такі диференційовані завдання: І група – готує письмове повідомлення на тему «Різниця між багатозначними словами і омонімами»; ІІ група – виконує завдання з підручника; ІІІ група (наймалочисельніша) – з підручника виписує основні терміни й поняття,що необхідно було засвоїти. А в кінці уроку,використавши метод «уявного мікрофона»,учні висловлюють свою думку про те,чому вивчена тема є важливою в розділі «Лексика». Навіть найслабші учні висловлюють своє бачення даного питання.

    Для сильніших учнів завжди напоготові доречно мати додаткові завдання,тому що вони скоріше справляються із загальними завданнями. Це можуть бути завдання такого типу: а) записати 4-5 прислів’в на подібну тему;б) виписати з речення самостійну частину мови і зробити морфологічний аналіз і т.д.

   Підготовка до роботи у старших класах теж може бути диференційована. Учні виконують різноманітні за складністю завдання:одні – добирають публікації,складають їх тези,інші – готують основні запитання чи виступи за ними. Так як учні старших класів займаються повторенням вивченого в попередні роки матеріалу,то можна використовувати різноманітні творчі завдання високого рівня,наприклад,скласти роздуми на такі теми: «Чи потрібна Україні двомовність», «Якби я був Президентом України»,»Сучасність:досягнення і втрати» та ін.. А на достатній рівень можна запропонувати старшокласникам скласти опорні схеми-таблиці на вживання будь-яких пунктограм у простому чи складному реченнях. Учням,які засвоїли матеріал на низькому рівні,підійшло б таке завдання,як скласти речення,де були б слова усіх вивчених частин мови або членів речення. На перший погляд,це дуже легке завдання,але розвиваюче.

    Велике значення має диференціація домашнього  завдання. На його виконання не повинно відводитись багато часу. За обсягом письмова домашня робота повинна становити 1/3 від виконаної класної. Усі учні повинні знати,що їм робити і як виконувати домашнє завдання.

   Домашні завдання не повинні бути одноманітними та однотипними,необхідно підходити диференційовано при плануванні домашнього завдання. Одним учням дати завдання скласти усну (чи письмову)відповідь на лінгвістичне запитання; другим – завдання з картками із розвитку зв’язного мовлення; третім – скласти опорну таблицю чи схему; іншим – на задану орфограму скласти самодиктант чи завдання з підручника. Це підвищує інтерес до предмету,стимулює процес навчення. Домашнє завдання з мови чи літератури має орієнтувати учнів на пошук рішення із застосуванням отриманих знань у різних життєвих ситуаціях. Кожне домашнє завдання має містити запитання для повторення основних тем,розділів програми. За допомогою контролю домашнього завдання вчитель формує в учнів особистісні якості:охайність,точність,ретельність,відповідальність,впевненість у своїх силах,ініціативність,здатність висловлювати свої думки. У другій половині ХІХ століття,коли вивчення психологічної діяльності людини вже досягло чималих успіхів,відомий педагог К.Д.Ушинський висловлює думку:»Ми вчимося розмовляти майже виключно з книг і розбавляємось чужими думками… Не вміти добре висловлювати свої думки – недолік,але не мати самостійних думок – значно більший недолік,самостійні ж думки витікають тільки із самостійно здобутих знань». Тому диференційоване навчання мови,в першу чергу,виховує мислячу людину.

   Диференційований підхід повинен бути і до творчих прагнень учнів. У 5-му класі,наприклад,дуже багато таких,які хотіли б писати вірші,та слід пам’ятати про такт,аби не образити когось і дати їм можливість розвинути свої здібності,розширити власні обрії. Учні старшокласники,а їх уже менше,працюють над поетичними рядками серйозніше. Робота починаючих поетів проводиться й на шкільних заняттях,і під час проведення позашкільних заходів:різноманітних конкурсів,випуску стінгазети.

    Дитяча творчість відрізняється від творчості дорослої людини тим,що здебільшого вона є творчістю тільки в психологічному відношенні (дитина створює нове для себе ,тим часом її творіння не є новим для людства). Але,безумовно,учнівську авторську творчість можна виділити як осібну ланку загальної творчої діяльності. Розвивати дитячу творчість на уроках мови,за визначенням К.Ушинського, - означає розвивати ту природжену душевну здібність,яку називають даром слова.